Цікаво, законодавчо поняття шкоди не визначено.
Можу погодитися із визначенням, наведеним у Вікіпедії: «Майнова́ шко́да — зменшення майнової сфери особи (учасника правовідносин, потерпілого) внаслідок пошкодження чи знищення її майна або внаслідок порушень її особистих немайнових прав».
Невизначеність із поняттями призвела до маніпуляцій під час їх застосування.
Пропоную розібрати питання: яким чином обраховувати шкоду у випадках розслідування фактів привласнення чи розтрати майна підприємств (стаття 191 КК України).
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України N 14 від 29.12.92 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам,організаціям їх працівниками»:
4. За правилами ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей
заробіток, розмірі.
Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. Згідно зі ст.130 КЗпП не одержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків (так само як і інші неодержані прибутки) не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню.
Очевидно, що в цінах реалізації продукції закладено прибуток (з якого формуються непряма шкода), а тому правильно рахувати збитки по собівартості продукції, підтвердженій калькуляцією та первинними документами (детальніше у згадуваній Постанові Пленуму).
Хоча, як показує практика, такі висновки очевидні не для всіх…)))